Не бути глухими й байдужими до волання убогих і за прикладом Ісуса простягнути їм руку, бо в цьому – наш найбільший скарб у вічності. Таке заохочення прозвучало з уст Святішого Отця у проповіді з нагоди Всесвітнього дня убогих. Про це пише Vatican NEWS
Відпустити й залишити, підбадьорювати, простягнути руку. Ці три жести Ісуса, які можемо побачити в євангельській розповіді про те, як Ісус відпустивши народ, пішов молитися на гору, а опісля прийшов вночі до учнів, ступаючи по воді, та врятував потопаючого Петра, стали темою проповіді, яку Папа Франциск виголосив під час Святої Меси з нагоди ІІ Всесвітнього дня бідних. У неділю, 18 листопада 2018 р., на Євхаристійне богослуження в базиліці Святого Петра у Ватикані зібралися потребуючі та ті, хто їм допомагає – представники осередків «Карітас», інших організацій та спільнот, волонтери.
Залишити, прямуючи проти течії
У хвилини тріумфу, після помноження хлібів, Ісус залишив натовп, який Його звеличував, змусивши також учнів, які прагнули втішатися славою, сісти до човна та відплисти, а тоді вийшов на гору, щоб молитися. Пізніше, посеред ночі, пішов до Своїх, ступаючи по воді, в той час як вітер здіймав хвилі.
«В усьому, – сказав проповідник, – Ісус прямує проти течії: спочатку залишає успіх, потім – спокій. Він навчає нас мужності залишати: залишити успіх, який надимає серце, та залишити спокій, що присипляє душу».
Бог і ближній – справжні скарби
Все це для того, аби прямувати до Бога, молячись, і до потребуючого – люблячи.
«Ось справжні скарби життя: Бог і ближній. Виходити до Бога та сходити до ближніх – це курс, вказаний Ісусом», – наголосив Папа, додаючи: «Ісусові учні не призначені для передбачливого спокою нормального життя. Як їхній Господь, вони перебувають в дорозі, не обтяжені, готові залишити хвилеву славу, уважні, аби не прив’язуватися до проминаючих благ».
За словами Святішого Отця, християнин знає, що його батьківщина деінде, що вже тепер він є «співгромадянином святих і домашнім Божим», як пише святий Павло у Посланні до Ефесян. Ми не живемо для того, щоби нагромаджувати. Отож, слід просити у Бога, щоб бути схожими до Церкви, описаної в Діяннях Апостолів.
«Розбуди нас, Господи, від лінивого спокою, від штильної безтурботності наших безпечних портів. Відшвартуй нас від самодостатності, яка є баластом життя, визволи від шукання популярності. Навчи нас вміти залишати, щоб спрямувати життєвий курс за Твоїм курсом: до Бога і до ближнього», – сказав Папа.
Ісус перемагає сили зла
Серед глибокої ночі Ісус прийшов до Своїх, щоби підбадьорити їх. Як зауважив проповідник, хоч мова йде про озеро, євангелист говорить про «море». В ці часи пітьмою своїх глибин море було символом сил зла. Отож, Ісус іде до Своїх, «топчучи лихих неприятелів людини». Саме в цьому полягає суть цього знаку, що не є маніфестацією могутності, але об’явленням того, що «Ісус і лише Ісус перемагає наших великих ворогів», якими є диявол, гріх, смерть і страх. Також і нам Він каже сьогодні: «Це я, не бійтеся!».
«Човен нашого життя часто колишуть хвилі та розхитують вітри, і навіть коли води є спокійними, швидко знову починають хвилюватися. Отож, займаємося хвилинними бурями, які здаються нам єдиними проблемами. Але проблемою не є хвилинна буря, але те, яким чином плисти життям. Таємниця доброго плавання полягає в тому, щоб запросити на борт Ісуса», – мовив Святіший Отець, додаючи, що лише тоді отримаємо підбадьорення та відчуємо те, що й учні: коли Ісус увійшов до човна, хвилі втихомирилися.
«І лише з Ісусом станемо спроможними й ми підбадьорювати. Існує велика необхідність e людях, які вміють втішати, але не порожніми словами, але промовляючи життям, жестами життя. Іменем Ісуса дарується справжня відрада. Не формальні та байдужі заохочення, але присутність Ісуса приносить полегшення. Підбадьори нас, Господи: втішені Тобою, будемо справжніми утішителями для інших», – підніс молитву Папа.
Потребуючі спасіння
Третій жест: простягнувши руку серед бурі, Ісус рятує переляканого Петра, який, злякавшись і засумнівавшись, починає потопати. За словами Святішого Отця, можемо уявити себе на місці Петра, адже й ми є маловірами та «жебраємо спасіння», потребуємо Господньої руки, яка витягає зі зла:
«Це є початком віри: позбутися гордівливої переконаності в тому, що з нами все гаразд, що ми автономні та спроможні, визнавши себе такими, що потребують спасіння», – сказав проповідник, пояснюючи, що саме тому «переживати віру в контакті з нужденними є важливим для всіх нас». Не йдеться про «соціологічне рішення, не про моду понтифікату, але про богословську вимогу».
Почути волання бідних
Папа зауважив, що Ісус почув крик Петра, і ми повинні просити благодаті «чути волання тих, хто живе в штормових водах», тобто, «волання бідних», яке щодня стає «дедалі сильнішим», але «менш вислуханим».
Перед обличчям «розтоптаної людської гідності» часто стоїмо або зі складеними руками, або розводячи руки, почуваючись безсилими перед темними силами зла. «Але християнин не може стояти байдуже зі складеними руками, або ж з розведеними з наставленням фатальності. Віруючий простягає руку, як Ісус до нього. Бог вислуховує волання бідних, а ми? Чи маємо очі, щоб бачити, вуха, щоб чути, руку, аби простягнути?» – запитав проповідник, зауваживши, що Господь простягає руку, й це – безкорисливий, не вимушений жест.
«Подивімося на свої дні: чи серед багатьох речей, робимо щось безкорисливого, щось для того, хто не має нічого навзамін? Бо це буде наша простягнута рука, наше справжнє багатство в небі».
